Ой на горi на могилi | Партия

Статний чоловік ажно 178 сантиметрів зросту, не кремезний але может так відвовтузити, що мало не покажеться ні чорту, ні Богу. Нос прямий, як той Дніпро, бо був не раз поламаний, або й просто битий. Оченята, акі раніше мати називала веселими та кмітливими, зараз безліч дівчат називає безсоромними, та хитрющими, як ото у того лиса, але не будем зважати уваги на той наклеп, а лише відмітимо, що очі у нашого парубка яскравого зеленого кольору.
А ви, пане, бачите отого вон жеребця? Такого гордого, високого та сильного. А ото бачете якого він кольору? Чорний, як ніч темнесенька, на якому так привабливо виблискують зорі. А ото бачите, що у нього попід ногами? То гівно. І саме такого кольору у Гриця волосся, коричнувато-темно-чорного з рідкими прожилками неясно звідкіля взятого світлого.
Шкіра в парубка дуже темна, темніша ниж бронзова, на якій деінде можно побачити світлі полоси шрамів.
Виглядає Гриць на всі 20, але насправді йому 24, але тільки никому не кажіть, а то він образиться.
Голос в парубка приятний слуху, та дуже мелодичний.

Характер в Грицька веселий, з великою долею гумора. Гумора, за який він часто стає епіцентром якоїсь драки, та робить вигляд що кто кто, а він тут точно непричетний. Часто він так робить, коли вже пропив в шинку усе, що тільки можно, платити нема чим, а йому раптом так закортіло подивитись на Дніпро, послухати кобзу.... Мабуть йому усього цього закортіло лише тому, що Дніпро та кобза знаходиться від цього шинка на відстані, на якій його вже не знайдуть розлючені шинкарі, та чомусь ображені батьки якихось дівчин, які з незрозумілої причини показують пальцами на Гриця.
Парубок любить бійку, але справжня воячка, то вже зовсім інше питання, тому зо навколо свистять кулі, летять стріли та якесь опудало розмахує сокирою, та намагається відтяти тобі голову. Тому треба робити що? Правильно, не лізти вперед, робити вигляд що тобі не страшно, та якуможно влучніше стріляти, щоб не довелося махати шаблюкою. Просто Гриць не хоче бути героєм, а хоче як можно довше жити, але він не боягуз. Він просто обережний.
Боячки він мож й не любить, а ось пограбувати щонебудь, або просто побігати серед захопленого села з факелом - це завжди будь ласка.
Хитрющий не просто як лис, а як лис, який довго навчався у жида, якого навіть інщі жиди побоювалися.
Неграмотний, але кому це заважає?

Народився наш веселий та розумний хлоп 31-го січня, 1597-го року. Кажуть, що коли матуся Грицька, Марічка, народжувала сина то стояла дуже приємна, як на січень, погода, яка немов казала, що син буде добрим та чемним малим. Але погода це дуже тупе створіння, і, як і завжди, вона помилилася.
Чемним хлопцем Грицько був тільки тоді, коли батько його, Петр, повертався до свого села (яке, до речі, називалось Капулівкою) з заробіток. Але приїжджав він лише декілька разів на місяць, тому увесь інший час Грицько був настілько далекий від поняття чемності, наскільки це можливо. Від нього вило все село, так як він бешкетував майже увесь час. Нічні набіги на курники, с метою порубати палею-шаблею курей-ляхів, вдень дражнити сусідського собаку, аж доти той на піну не зійде, жбурлятися в дівок які миють посуд багном, бити прив'язаного сусідського бика по яйцах лозиною, обісцяти з дерева малих кордупелів, ходити на бійки з хлопцями із сусіднього села, відухопелити півня, який співає надто рано та ще тисячі й тисячі забав, які собі знаходив хлопець не давали селу жити спокійно, та майже кожного дня Гриця приводили до матусі, яка була дуже кремезною жінкою, та шмагала свого сина аж доти в того сідниці не посиніють.
Гриць ріс, то росли його забави. Тепер він ще й на дівок задивлявся, та вперше спробував горілку і почав днями й ночами ходити по лісу, бо дуже кортіло йому знати що там, за селом. В решті решт можна сказати, що це були самі мирні часі в Капулівці, бо Гриця могли не бачити зо 2 а то й 3 дні.
Коли йому виполнолися 16, хлопець покинув дім, та пішов до Базавлуцької Січі, тому що манила його далечинь, та хтілося йому побачити світ, пограти тамощніх дівчат.
Життя на Січі виявилося складним, але що таке получити по пиці під час тренування, після того, як тебе усе дитинство шмагала шкіряним ременем Марічка? Тьху та й більш нічого.
Плинав час, Грицько ріс, та в кінці кінців став вправним козаком, та пішов разом із ватагою на свою перші походи, где вбивав та грабував, одним словом - веселився. Військове життя та дисціпліна підправили характер Гриця, і теперь він не був таким опецьком, як у дитинстві, але чортинята дуже часто грали йому в дупі, не даючи сидіти спокійно.
Своїх братів-козаків він поважав, та ставився до них, як до сім'ї. До тої сем'ї, якої він завжди бажав, а не до тої, яка в нього в дитинстві була.
Коли Яцко Бородавка повів своїх людей разом із людьми Петра Сагайдачного під Хотин, Грицько пішов з ними з надією на нові пригоди та з мрією поцупити з трупа якогось турка добру шаблю.
Добре знайом з Уласом Кам'яногорцем по службі в Січі.

Навичок за життя в Січі парубок набув богато. Почнемо перераховувати:
-Щаблукою спритно маше - раз.
-С пістолі влучно стріляє - це два.
-Кулаком в пику дати - це три.
-Використовувати в драці різні підручни предмети - це чотири.
-Викопати собі шанець зручний - це п'ять.
-Побудувати землянку - це шість.
-Встановити табір - це сім.
-Зробити засідку для караула - це вісім.
-Знайти їжу в чистому полі - це дев'ять.
-Приготувати цю їжу так, щоб не обісратися - це десять.
-На коні їздить вдало - це одинадцять.
-На сопілці гарно грає - це дванадцять.
-Співає соловейком - це тринадцять.
-Тесля добрий - це чотирнадцять.
-Макуватися вміє та тихцем прокрадуватися - це п'ятнадцать.
-Плаває добре - це шістнадцять.

При собі має зброю:
-Щабля.
-Два пістолі.
-Захалявного ножа.
-Звичайного ножа, для розпатраня здобичі та людей.
До зброї:
-Точило та правило.
-Олїю, шомпола та інше, що треба для нагляду за пістолями.
-Порох, жмих та кулі.
На собі носить:
-Сорочку-вишиванку.
-Чорного жупана.
-Шаровари червоні.
-Чоботи добрі, зі шкіри м'якої.
-Широкого ременя з чепрака.
Коли треба йти до бою то ще вдягаю кольчугу.
Інше:
-Сопілка з вишні.
-Люлька з горіхового дерева.
-Шкіряний кісет з тютюном.
-П'ять метрів мотузки.
-Кресало.
-Шмат сала засоленого, який завернутий в дранину.
-Цибюля та головка часнику.
-Сіль, перець.
-Шкіряний гаманець, який Грицько ховає за шкіряним ременем. В ньому 42 злотих.
-Кінь, на прізвисько Дупця. Сіра масть.

Статний чоловік, середнього зросту, майже зовсім посивілий, і від того здається навіть старшим, чим є насправді. Також років йому додають зморшки, що встигли з'явитися на його чолі.
Але деякі риси все ж роблять Семена привабливам, і насамперед це його прекрасні вуса, що не тільки прикрашають його обличчя, а ще й приховують шрам. Статура полковника повністю відповідає його званню - завжди підтягнутий, з розправленими плечима, він все ще може похизуватися увагою жінок. А ще в Нечухрая незвичайно великі та важкі долоні, тож його стусанів, навіть по-батьківські добрих, побоюються майже всі.
Але найголовніша риса Семена Нечухрая - це його очі. Лише одним поглядом може він похвалити або образити, а іноді навіть і віддати чіткий наказ. А коли приходить до його голови дума важка, то очі ті стають ніби двома колодязями, в яких, здається, можна і потонути.

Важкий. А іншого і не буває, коли ти на війні. Коли ти вимушений розпоряджатися людським життям.
Твердий. Я сказав! А хто не згоден, той може заткнути свою пику і мовчки виконувати наказ, або отримати кулю у лоба за непокору.
Зважений. Роки навчили Семена: скорий поспіх - людям насміх.

Усі знають, що полковник Семен Нечухрай - старий козарлюга, господар хутора Семенівки за п'ять верстов вниз від витоку Інгула. Має дружину, двох синів, один з яких - вже дорослий, та доньку. Особисто знає Сагайдачного. Запитайте його про це - і він розповість вам подробиці. Або подивиться суворо, ніби кажучи: "та пішов ти зі своїми запитаннями".
Але не дай Боже вам зачепити питання його військової служби. Ото вже ви наслухаєтеся байок дивних на все життя. Тому давайте зупинимося на голих фактах - Семен Нечухрай у козаках вже більше десяти років. У реєстрових - з 1617. Увесь цей час служив у кінноті, брав участь у польсько-московській війні. Бачив стіни московські, щоправда, здалеку. Двічі був поранений - одного разу отримав кулю у плече, а іншого йому шаблею розрізали щоку.
Завдяки відвазі та розуму став полковником.
Любить тварин набагато більше, ніж людей. Особливо коней. Полюбляє палити люльку та наспівувати собі у вуса.

За своєї бутності селянином Семен навчився наступного:
Запрягати та розпрягати коня
Розводити багаття
Робити у полі (в тому числі працювати з ралом, серпом, косою, тощо)
Плавати
Дуже добре вміє плести тин

З тих пір як Семен став козаком, до його навичок додалися наступні:
Майстерне володіння холодною зброєю
Володіння основами стрільби з мушкету
Керування війском

Одежа:
Біла сукняна сорочка на застібках
Чорні шаровари, дещо менш широкі, ніж у звичайного козака.
Панчохи
Чоботи
Сірий жупан, підбитий льоном
Вовняний пояс
Шкіряний пояс із кованою застібкою
Шапка з козини

Зброя:
Шабля
Булава
Ніж
Мушкет з крем'яним замком (трофейний, приторочений до сідла)

Інше:
Гніда кобила Грася
Кресало
Знаряддя для догляду за мушкетом (приторочені до сідла)
Пакля та кулі у мішечку (приторочені до сідла)
Глиняна люлька
Кісет із тютюном
Маленькі срібні ножиці (спеціально для вусів)
Гаманець, пришитий до внутрішньої сторони жупана, в ньому купа різних монет на загальну суму 48 злотих
Дерев'яна ложка

Передчасно постарілий, із запалими від недоїдання та недосипання щоками та очами, де палає який пекельний вогонь. Через умови табору Семен зараз ходить брудний, неголений та злий.
Жупан, що колись був синім, набув кольору неба у листопаді, гудзиків на ньому не вистачає. Частково невистачу поповнюють зрізані з одягу вбитих товарищів та ворогів, та іх усе одно не вистачає. Колись жовті, а тепер вимазані брудом, чоботи ледь-ледь не розлізаються. Про стан сорочки й шальвар краще й не думати, що Семен і робить.
Єдине, що перебуває в людському стані - це самопал Семена, дорогий колесцовий замок якого він намагається чистити кожен день.

Вдача важка і непроста. У залежності від настрою може у відповідь на необережний жест чи гостре слово спалахнути гнівом, а може запам'ятати надовго... Але попри все, Семен - вірний товарищ, що намагається бути корисним своїм досвідом і допамагати іншим по мірі сил.

Може склалося би Семенове життя зовсім іншим чином, якби в той треклятий день пішов він не до броду ловити раків, а до батьківського млина, що над Россю. Або, якщо чамбул пішов дещо іншим шляхом. Багато якщо... але довелося бідолазі теліпатися, як собаці на татарському аркані. Не усі дійшли до проклятої Кафи - декому стяли голову посеред степу та покинули на поживу вовкам та воронам, дехто потонув на бродах. Але він дійшов. Сам не знав, навіщо, але йшов. Ноги у пухирах, пил у горлі, сонце в очах, але йшов. Бачив вал перекопський, бачив Кримські степи, сонцем випалені, бачив і ринок у Кафі. На щастя, чи на біду якраз на каторгах мор трапився, той турецькі капудани скупали усіх в'язнів. І за Семена ціну дали, хоч і малий він був тоді для такої справи. Може, це й врятувало. Посадили малого біля самих постиць - туди нечасто долітав батіг наглядача. Так і пройшло немало років - під брязкіт ланцюгів та стук мідної літаври. То стояли у Царграді - на усе життя запам'ятав незвичні назви передмість. То ходили у набіги на католиків, палили міста, назв яких Семен не чув ніколи. То втікали від червоних, як кров, прапорів лицарів-хрестоносців. Капудан Алі-ага (нехай йому на тому світі особистий котел справлять!), хоч і басурман, розумною був людиною знав ціну рукам, що тримають весла. Слідкував, щоб іжі було вдосталь, і щоб не били марно галерників. Хоча для справи, було у шкіру спускав на очах у всіх. Різних бачив поряд із собою людей Семен, вчився чужим мовам і звичаям. Бачив, як плакав, поки не вмер від суму чорний як чорт арап. Бачив, як кричав та лаяв яничар полоняник - гішпанець, поки йому не стяли голову. Бачив, як вмер під час погоні під батогами сусід по веслу -влоський жид. Бачив, як шальною кулею пробило голову земляку - козаку з Білої Церкви. А все ж вижив Семен, хоч і не знав навіщо. Не знав, кожен раз, куди йде каторга та чи доведеться втікати, чи дадуть чарку смердючого турецького араку на радощах від перемоги та здобичу.
Та хоч був одноокий Алі-ага розумною людиною, та усе ж найшла коса на камінь, і стала варта у Дніпровському лімані останньою в його басурманському житті, що скінчилося якраз через дві хвилини після того, як на розмальований борт каторги без жодного звуку піднялися козаки з шаблями наголо. Семен не відразу згадав слова рідної мови, а згадавши заволав на допомогу.
Потім вже довів себе, коли ходив у походи із запорожцями - показував і називав поселення на Босфорі, знав, де можна здобиччю розжитися, адамашками та оксамитами, золотом та сріблом.
Ну й на заклик гетьмана Сагайдачного само-собою відгукнувся! Це ж не казна-що, це ж особиста справа!

-звісно, володіння мушкетом і шаблею,
-праця теслі, зведення будинків та човнів,
-мореходний досвід, керування вітрилами, передбачення змін погоди тощо,
-знання узбережь Чорного моря та не тільки, особливо поблизу турецьких гаваней.
-початкові знання турецької мови та лінгва-франка.

Зброя:
-Шабля (у ножнах на поясі, турецький килич, здобутий у поході у Трабзоні),
-Самопал колесцовий (дорога турецька зброя, прикрашена білою кістю та візерунками уздовж люфи),

-теслярська сокирка (досить легка та зручна у роботі),
-ніж

Одяг:
-жупан (линялий, колись синій),
-шапка-ковпак (начебто з бобра),
-кирея (товста і тепла),
-чоботи,
-шальвари (багаторазово латані)
-рубаха лляна,
-пас-кушак,
-пас шкіряний,

-кошель-гаманець із грошима та дрібною здобиччю (?),
-ліжка, рожон (однозуба виделка),
-люлька, кисет з-під тютюну,
-мідний хрестик.