[D&D 5] [FR] Солнечные Лунноморцы | ходы игроков | 3. Тайны Крепости Сокол. Нефритовый Храм

Дыра, через которую вы лезете, прорывается через примерно пятифутовый слой камня и выводит в комнату примерно 40 на 50 футов с низким потолком около 10 футов высотой. Хотя пол каменный, он покрыт тонким слоем грязи, в которой вы видите следы других людей, ведущие к проходу на севере.

Спустившись, вы замечаете несколько деталей. Кто-то расчистил часть пола и стены, отчего стала видна часть фрески, которая уже давно потускнела настолько, что разобрать изображение невозможно. Кроме того, глядя вверх, на нижней стороне плиты можно увидеть такое же углубление в форме руки, как вы видели на верхней стороне. К верхней перекладине лестницы высотой 12 футов, приставленной к северной стене, привязан 40-футовый моток веревки. Второй конец веревки обрезан и лежит на полу, как будто он упал сверху. В грязи видны следы среднего размера гуманоидов, носивших обувь. Кованная латунная дверь, ведущая из комнаты, открыта.

В месте, где коридор делает резкий поворот вправо, есть узкий уступ на высоте примерно 7 футов над полом, над которым можно увидеть алькову высотой 2 и глубиной примерно 10 футов. Это углубление наполнено покрывшимися известью скелетами людей.

Обрезанная верёвка и скелеты.
- Иган, что ли их тут бросил? - Бор проявлял чудеса эмпатии в отношении к тёмным сторонам натуры людей. - Кейлет, от такого, как предательство и мучительная смерть можно стать призраком? - Спросил он, забывший, что призрак уронил книгу и на Игана.

- Это вряд ли, - высказала свое мнение Ауриэль, спустившись и осмотревшись вместе с остальными, - Ну и мра-ак. Светлое, чтоб его, божество, Тир. Что то меня терзают сомнения по поводу принадлежности этого помещения к религиозной общине.
Змея прошла к двери и осторожно осмотрела ее, надеясь увидеть в пыли отпечатки недавних посетителей. Впрочем, это было излишне. Кто-то же дверь открыл, да и на полу следы. В любом случае надо создать видимость...
Отдельного внимания, однако, заслуживали скелеты. Девушка, оторвавшись от увлекательнейшего рассматривания двери, прошла к алькову и попыталась рассмотреть скелеты поближе, призвав на помощь несколько задорных белых огоньков. Кто был среди скелетов? Может скелет человека от эльфа она и не отличит, но вот каких-нибудь родичей Бора уж точно можно высмотреть. Главный вопрос - все ли скелеты однотипны? Все ли скелеты - людские. И есть ли у них что-нибудь кроме костей. Пожалуй, последнее было самым важным.

- Похоже, мы на верном пути. - сообщил и без того очевидные вещи Арра - Судя по верёвке, дверь закрывается плотно, а по аналогичной выемке можно смело судить, что плита открывается с обеих сторон - это хорошо.
Пройдя к коридору, следопыт решил предупредить товарищей:
- Пусть тут уже проходили люди, но мы не знаем, что именно с ними стало, будьте настороже. - завидев Змею рассматривающую останки, решил поинтересоваться - Есть что-то важное? Интересное? Давайте сначала найдём людей, а потом уже ценности. Если что-то требует особых усилий, оставляем добычу ценностей на потом.

- Ага-а, - протянула Змея, нагло пропуская мимо ушей сказанное Аррой. Люди важнее ценностей? Е-рун-да.
Однако совать руку в кости за какой либо блестяшкой Ауриэль бы не стала. Местные любят приправлять все кислотой, так что меньше руки распускаешь - больше рук останется.

Гаскон саркастично усмехнулся. Закинув секиру на плечо, дворф осмотрелся,
- Отличное место, много мертвецов, наверняка и много ценностей. Так что посторонитесь, я первым пойду, полюбому тут драка наметится.

Внимание барда сразу привлекла лестница, приставленная к стене и упирающаяся... В потолок?
- А это еще зачем? Да и с веревкой, ты глянь-ка... - задумчиво протянул Айвор, изучая загадочную лестницу.

- Только за веревку не дергай, Айв! А то что посерьезнее на голову свалится - не соберем потом тебя. Придется бора просить, или мэтру Кейлет, - Змея обернулась, на миг ощутив укол тревоги за судьбы барда. Возможно, некое чувство вины за честно стыренные у того деньги ее все же мучило, - Как думаешь, если ты станешь зомби, девки к тебе продолжат липнуть?

- Отлично, Гас, можешь ступать первым, но не делай опрометчивых действий. - Арра пропустил Гаскона вперёд - Бор, не мог бы ты прикрыть наши тылы? Неизвестно что или кто может оказаться позади. - С этими словами пернатый достал один из мечей и держал его наготове, пока факел в другой руке освещал им путь.

- Да ну, дурак я какой, за веревки непонятные дергать? - отмахнулся Айвор, хохотнув, а затем задумался, - Ну, если среди зомби есть и дамы, то отчего ж, вполне, вполне... Хотя о чем это мы вообще, и человеческие девушки бы не устояли! Мертвецкий видок бы придал нужной загадочности, изюминки такой... Ну а я б ей воспользовался!
Сейчас и непонятно было, шутит бард или всерьёз рассуждает о том, как будет выкручиваться с этим делом после смерти. Оставив размышлять Змею над этим непростым вопросом, Айвор с ухмылкой достал рапиру из ножен и занял свое место в почти хвосте колонны. Было видно, что он уже более менее отошел от кощунственной кражи у себя краденого добра... Ну, или очень убедительно притворялся.

- Позади окажется что-то, что не пройдёт мимо меня незамеченным. - Усмехнулся Бор и добавил. - После того, как пройдёт незамеченным мимо всех вас.
Пояснять свои слова он не стал.

- Значит, я буду следующим, - пожав плечами, беззаботно заметил Айвор, - Но вы, ребята, не беспокойтесь: я громко кричу, метко колю и стойко ловлю грудью щупальца!

- Нет, Бор, невозможно. - Несмотря на то, что Кейлет ответила на вопрос Бора, она не посчитала нужным рассказать вампиру в подробности о том, что ей было известно о призраках.

Убедившись, что все заняли свои позиции, Арра кивнул Гаскону:
- Идём. - обернувшись назад он обратился к товарищам - Мы с Гасом ищем ловушки и прочие опасности. Вы же можете заняться поиском ценностей. - после этих слов он вновь сосредоточился на проходе впереди, полу, стенах, потолке.
Арра предложил товарищам заняться поиском ценностей по ряду причин: он был не особо заинтересован в деньгах; его больше интересовало спасение людей; его товарищи всё время с начала этого дела твердят о плате за их труды. "Что ж, пусть они ищут сокровища, а я буду искать Игана и остальных, в тоже время высматривая ловушки и прочее, что скрыто от глаз." - мысленно заключил следопыт.

Ничего примечательного кроме не имеющих никакой ценности медных побрякушек и украшений, которые было решено не брать, Змея не нашла. Все скелеты были однотипны - это было похоже на некое захоронение. Никаких признаков вампиризма или нежити среди них не наблюдалось. Раздав указания, определив строй и не найдя никаких ловушек и опасностей, Арра вместе со всей группой двинулся дальше по коридору.

Пол следующей комнаты выполнен под уклоном, тогда как потолок более-менее выдержан вровень с прошлыми комнатами. Скорее длинная, чем квадратная, эта комната, очевидно, была затоплена в какой-то момент, о чём говорят старые, отвердевшие наросты морских желудей почти на каждой поверхности. Три комплекта причудливых доспехов, выполненных кажется из кораллов и ракушек, стоят в стенных нишах, также густо поросшие окаменелостями, как и всё в этой комнате.

Доспехи, вроде, не выглядели опасными...

Змея была разочарована. Применив "Волшебную руку" и вытянув телекинезом медные побрякушки и украшения из кучи скелетов, Змея поплелась в середине отряда, опираясь на посох с роящимися вокиуг него белыми волшебными светляками.

Когда Кейлет представила себе то, что их отряд будет и дальше рисковать собственными жизнями, пробираясь все глубже и глубже в пещеру, которые оказались затопленными, и то, что на их пути будут возникать всё больше, пускай и отвердевших, морских желудей и прочих морских обитателей, которым не повезло убраться из пещеры до того, как случился отлив, она невольно наморщилась, но тут же справилась со своим лицом.

"Доспехи? Какие-то они странные..."
- Как думаете, какой-нибудь коллекционер купил бы эти странные доспехи? - обратился к товарищам Арра.

- Как бы эти доспехи сами кого-нибудь не купили... - задумчиво протянул Айвор, а затем тряхнул головой. - В смысле, не убили! Знаете, я могу навскидку назвать около десятка легенд, где подобные штуки в древних храмах вдруг оживали и накидывались на исследователей... В общем, держите-ка ушки на макушке - не оживут, так мы их сами разберем!

- О... говоришь они могут ожить и попытаться убить? Это ж драка, товарищи! Это мне нравится!
Гаскон шутливо дернулся и улыбнулся,
- Не, только если они сами нападут. Это уже будет перебором темным силам вызов опрометчивый кидать.
Но дворф все же взялся за секиру поудобнее и осмотрелся,
- В этих силах я не соображаю. Так что если надо бить, скажите, если не пойму.

Раптово, обладунки виривають себе з наростів, які, здається, і тримали їх вмурованими в ніші. Вони ступають із своїх ніш і прямують до авантюристів. Нарости з кожним кроком обсипаються з них цілими пластами. Прорізи їх черепашкових шоломів страшно порожні. Але магічні обладунки не стали суттєвою перешкодою для мандрівників. Після перемоги над ними, герої почали просуватися далі, потрапляючи до колектора.

Підлога вирівнюється в цій круглій кімнаті сорока футів у діаметрі. Незважаючи на те, що вода доходить майже до колін, легко помітити провал у центрі кімнати. Втім, розгледіти його дно неможливо через осад, що скупчився тут. Краї колектора злегка похилі і покриті густою порослю слизьких водоростей. Єдина чудова особливість цієї кімнати — це вузький лаз біля верхівки лівої стіни, та двері, оббита латунню в дальній стіні. Є можливість розгледіти висохлу кров на дверній ручці. Цей колектор 5 футів глибиною заповнений водою, каламутною від осаду настільки, що вона не проглядається навіть темним зором. Гострі камені на дні колектора роблять перетин кімнати досить небезпечною справою. Незважаючи на це, очевидно, що Іган та його супутники перейшли на інший бік і як мінімум один із них зісковзнув у колодязь, про що свідчать плями крові на дальній стіні та двері. Авантюристи успішно відкрили двері й посунули далі. Перед їхніми очима відкрився коридор, що пролягав під невеликим ухилом. Дві маленькі, квадратні кімнати праворуч, схоже, колись служили тюремними камерами. Тепер вони порожні. Дірки у стінах та дверях дозволяють припустити, що їх можна було замкнути з боку коридору.

Початкова назва Нефритового Храму вже давно забута. Хоча Книга Культів каже, що в храмі поклонялися лорду демонів Дагону, цьому немає обґрунтованих підтверджень. Вогкість і час не були милосердні до храмового комплексу, і вся органіка вже давно згнила.

У результаті коридор виводить Сонячних Луноморців у простору печеру. Ця природна печера колись була місцем поклоніння. Його магія, що дрімала довгий час, прокинулась від вбивства Ігана. Ця кругла кімната приблизно 60 футів у поперечнику зі склепінною стелею, що досягає 30 футів у центрі. Більша частина кімнати височіє на пару футів над тією частиною, звідки увійшли мандрівники. На підйом веде декілька сходинок. У дальній частині кімнати великий ідол, вирізаний із цілісного шматка блідо-зеленого каменю, стоїть у заводі з чорною водою. Він вирізаний у формі гуманоїда з щупальцями, риб'ячою головою і ротом повним ікол, і освітлює кімнату хворобливим зеленим світлом. Ідол випромінює тьмяне, хворобливо-зелене сяйво, створюючи тьмяне освітлення у цій кімнаті. Чутно гриміння кісток, краплі води та глухі шепіти. Пахне солоною водою, кров'ю та гнилллю.

Магія у вівтарі захищає нежить у храмі, але, оскільки Харае дружню налаштована до більшості героїв, вона придушує цей ефект як тільки він стає помітним. Шестифутовий ідол, вирізаний у натуральну величину із цільного шматка нефриту, виглядає цінним. Він стоїть на кам'яному п'єдесталі так, що виглядає, ніби він стоїть на поверхні води. Він випромінює
слабку магічну ауру. Східці висотою в 5 дюймів покриті брудом, що робить їх слизькими. Дві колони стоять на піднятій частині підлоги. Вони в не найкращому стані, але, дуже ймовірно, що колись вони були вкриті гарним різьбленням. На вівтарі біля басейну розпластано тіло людини чоловічої статі. На підлозі біля його руки лежить щось, що нагадує чарівну паличку. На вівтарі видніється темна калюжа крові, яка зтекла по передній та бокових стінках вівтаря і вже висохла. Перш ніж висохнути, кров, мабуть, збиралася в басейн навколо статуї. Можливо тому вода тут чорно-червона. По сторонах басейну валяються купи скелетів, що покрилися вапном. Другий труп лежить наполовину занурившись у басейн. На ньому багато рубаних поранень і з нього стирчить оперіння кількох стріл.

Деякі з розумних героїв пізнають у статуї Дагона, лорда демонів, якого ще називають Принц Глибин. Дагон та його поплічники, які живуть у Безодні, колись були відомі як «Ті, хто спить унизу» і наводили жах на тих, хто плавав Морем Павших Зірок. У спробі досягти божественного статусу Дагон почав кампанію зі знищення шаларинів, раси водних гуманоїдів, доки його плани не були порушені мерфолками Моря Павших Зірок.

Брудна вода починає вирувати і сплескуватися, коли із неї виходять скелети. Криваві потоки стікають їхніми кістками і капають з лез мечів. Скелети атакують раптово, разом з трупами в кімнаті, що повстають та атакують героїв. Зомбі, який раніше був на вівтарі, - це труп Ігана Сокола, який ожив. Іган оглядав вівтар з паличкою в руці, коли його вдарив у спину Грім. Іган висловив бажання знищити ідола, боячись, що він був чимось злим, і Гріму не вдалося переконати Ігана, що ідол може коштувати цілого статку. Вбивство Ігана безпосередньо на вівтарі пробудило його древню магію, наповнив храм кістяною сторожею. Коли команда Гріма не змогла перемогти скелетів, солдати Чорного Кулака були змушені відступити, але тільки після того, як один із них був убитий кістяками. Вартові знову повернулися у воду, але знову активувались та атакували теперь уже авантюристів, разом із посталими зомбі. Цей бій був складнішим за попередній, але герої впоралися.

Після перемоги над нежиттю Сонячні Луноморці обстежують кімнату. Молода людина (Іган) мав із собою загалом 35 золотих та паличку виявлення магії. Харає розуміє, що йому вже не допомогти, і що героям ці речі можуть статись у пригоді. Тому вона не сердитиметься, якщо вони візьмуть паличку. На додаток до цього, монети різного номіналу на загальну суму 50 золотих лежать у ніг ідола на дні басейну. Ідол коштує приблизно 2000 золота. Це не абиякі гроші, але при цьому він по суті своїй є шестифутовим шматком цільного нефриту, і важить майже тонну. Щоб зрозуміти, що молодий чоловік на вівтарі був убитий ударом кинджалом у спину, особливих навичок не потрібно. Ознак боротьби не видно, і на перший погляд не схоже, щоб він був спеціально принесений у жертву на вівтарі. Прибравши тіло з вівтаря, авантюристи очищують його особливим ритуалом, по завершенню якого ідол починає світитися блідо-зеленим світлом. Увесь цей час Грім та його люди слухали звуки битви з безпечного укриття. Вичекавши декілька секунд, щоб зрозуміти, хто переміг, вони починають кликати «Хто там?!» в надії, що нежить знищено.

Вхід у кімнату, з якою доносяться оклики, перегороджують важкі кам'яні двері. Часткове обвалення коридору дозволяє протиснутися в кімнату. Тут знаходяться дві застарілі кам'яні статуї, схожі на ідола, і маленький кам'яний вівтар. Грім та його сторожа вже пограбували це місце, але бояться вийти і дуже втомилися: крім того, вони дуже голодні.

Ця кімната за формою є колом, діаметром близько 30 футів. Вздовж стін рівними рядами розташовані ніші, у більшості з яких лежать дрібні предмети із золота, кольорового скла або каменю. Деякі з них порожні. Стіни розфарбовані потьмянілими візерунками синіх, зелених та чорних тонів. На підлозі лежить кілька полотняних мішків, набитих предметами на кшталт тих, що лежать у нішах. Поки персонажі не прийшли, вартові Флана вже залишили надію вибратися звідси живцем. Вони розповіли про те, що Іган доторкнувся до ідола і мерці ожили, вбивши його та одного з їхніх колег, і змусивши Гріма і решту відступити сюди. Ось тільки це було брехнею. Вони боялися йти через зону вівтарну, і обмірковували, як би втекти через колектор, але там дуже високо і у них не було із собою джерела світла. Вони провели тут уже два дні, не маючи теплого одягу, їжі чи пиття, крім брудної води. Олія для лампи закінчилася вчора. Вони намагаються здаватися крутими та незворушними, але помітно, що вони на межі нервового зриву. Більшість відповідей дає Грім, але в його тоні відчувається почуття провини. Біля дальнього кінця кімнати знаходиться шість полотняних мішків, наповнених дріб'язком та монетами.

Грим та його люди спочатку намагаються звалити провину у вбивстві на нежить у кімнаті з ідолом. Тим не менш, брехуни з них не дуже хороші: правдою ж виявилось те, що Грім убив Ігана в нападі гніву та жадібності. Після умілого психологічного тиску солдати Гріма швидко починають звинувачувати справжнього винуватця, і тоді навіть сам Грим зізнається у скоєному. Грим і солдати зібрали різних предметів з релікварія, переважно монет і різних старих об'єктів мистецтва, на суму близько 100 золотих. Єдина примітна річ – це набір карбованих латунних тарілок, на яких вигравірувано дивні символи які не піддаються розпізнанню. Повернення цього об'єкта є виконанням завдання Арфістів.

Після виведення сторожі на чисту воду та з'ясування долі Ігана Сонячні Луноморці іще не виконали те, навіщо сюди прибули. Сигнальний вогонь все іще не запалено. Чи буде прибрано прокляття, що оточує сигнальний вогонь, залежить від них, і того, як вони вирішать вчинити зі стражниками. Знаючи історію Фортеці, герої розуміють, що доля вбивці Ігана пов'язана з сигнальним вогнем, і це стає вирішальним фактором при ухваленні ними рішення щодо того, що робити з убивцею. Герої дають зрозуміти, що збираються доставити Гріма до Флану і передадуть його для суду. Доказів проти Сержанта Гріма достатньо, щоб визнати його винним у вбивстві Ігана, і наступного дня він бовтається повішеним на Стояновських Воротах. Харае задоволена і знімає прокляття. Інші солдати визнаються винними у менш тяжких злочинах та відправляються до в'язниці. Прокляття Харае знято, і маяк спалахує знову.